14 лютого – Міжнародний день дарування книг. Це добровільна ініціатива, започаткована у 2012 році американкою Еммі Бродмур. Вона спрямована на підвищення інтересу та доступу до книг і бібліотек. Її мета – надихнути людей подарувати 14 лютого книгу бібліотеці, другу або членам родини. Вважається, що цього дня мають об`єднатися і ті, хто дарує книги, й ті, хто прищеплює любов до читання. Головною прикметою міжнародного дня дарування книг є традиція робити книжкові подарунки своїм друзям, рідним, знайомим і навіть незнайомцям, а також бібліотекам та книгарням. Часто, прочитавши книгу, яка справила незабутнє враження чи відкрила нові знання, ми хочемо поділитися нею з іншими. Ідеальний спосіб це зробити – подарувати книгу бібліотеці, адже саме тут вона житиме багато років і служитиме джерелом знань для численних поколінь читачів. Дарування книг – це чудова можливість підтримати бібліотеку, розширити її фонд та зробити літературні скарби доступними для широкого загалу. Кожен охочий може долучитися до цієї доброї справи, подарувавши книги, які можуть зацікавити читачів. Подарунок книги бібліотеці – це внесок у розвиток культури та освіти. Воно допомагає підтримати доступ до знань, заохочує до читання та сприяє збереженню книжкової спадщини. Якщо ви маєте книги, які можуть знайти нового читача, передайте їх до бібліотеки та станьте частиною великої справи поширення знань! Сьогодні  читальний зал відвідали наші читачі, які з радістю подарували книги для нашого фонду. Зараз вони знаходяться на столі із подарованих книг читальному залу.

Іван Федорак – народний вчитель, письменник, громадський та культурний діяч. Народився в селі Іллінці, що на Станіславщині (нині Івано-Франківська область), в родині, де кожен день був сповнений праці та відданості землі. Його батько, Федір, був справжнім майстром і знавцем ремесел, вмів створювати чудові вироби з дерева та шкіри, а також обробляти землю. З ранніх років Іван розумів, що без освіти важко подолати життєві труднощі, і тому, коли йому виповнилося 12 років, батько відправив його до Коломийської гімназії. Це було важке рішення, адже хлопець залишав рідну домівку, але він розумів, що знання відкриють йому нові горизонти. У гімназії Іван показав себе старанним учнем, спраглим до нових знань, що підтвердило його велике бажання змінювати своє життя. Він, як і його батько, був людиною дії, готовою до самовдосконалення і служіння рідному краю. Репресований, Іван Федорак гірко сумував за рідним краєм і учнями, перебуваючи в Караганді. Тут, серед далеких степів, він написав спогади, що стали важливим свідченням його життєвого шляху — «Мій шлях». Завдяки невтомній праці своїх земляків, зокрема Миколи Плав’юка та Яреми Гояна, у 2003 році побачило світ нове видання його творів під назвою «Безіменні плугатарі». У книзі зібрані повісті, що вражають глибиною і силою народної душі: «Веселий гамір», «Безіменні плугатарі», «Танок смерті», а також комедії, що підносять дух нації: «Депутати до Відня» та «Побережники».