День Героїв Небесної Сотні – пам’ятний день, що відзначається в Україні 20 лютого. В рамках вшанування вічної світлої пам’яті жертв страшних подій лютого 2014 року в Україні в бібліотеці-філії №27 с. Узин (вул. Молодіжна, 16 А) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради проведено експрес-хвилинку “Небесна Сотня в вирій полетіла”. Такий захід дав змогу кожному підлітку усвідомити на скільки страшними були події того часу, збагатити свої знання про ті буремні дні, про Євромайдан та його причини, про Героїв Небесної Сотні. У знак скорботи хвилиною мовчання вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні. Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – часточки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті.
Щороку, 21 лютого починаючи з 2000 року увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови, або Міжнародний день материнської мови. Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова – це історія народу, його світогляд. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Багата і барвиста мова українського народу. Мова – то краса нашого життя, наше майбутнє. Сама мова є найбільше найдорожче багатство нашого народу. Доки існує мова, доти живе й народ. Бажання знати не залежить ні від віку, ні від статі. Головне, щоб воно було. Мова є потужною рушійною силою, яка об’єднала українців і весь світ веде до Перемоги України. З цієї нагоди в бібліотеці-філії № 14 (вул. Олександра Довженка, 12) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради 20.02.25 р .о 13:30 відбувся масовий захід – мовограй «Дивослово рідної мови» (до Міжнародного дня рідної мови). Бібліотекарка презентувала користувачам книги про мову: І. Січовик «Мовограй, «Словограй», Л. Мовчун «Мовна лікарня», Т. Береза «Гарна мова – одним словом», «Слово до слова – весела розмова», «Мова – це теж Батьківщина» та О. Авраменко “100 експрес-уроків української”.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й неустанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам…
Усім відома істина, що мова — це душа народу, святиня, з якою пов’язане не тільки минуле народу і його сьогодення, а й прийдешні віки. 21-го лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання бенгальської мови. Відтоді в Бангладеші цей день став днем полеглих за рідну мову. У 1999 році на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було започатковано Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні. У Святому письмі сказано: «Спочатку було Слово». Тож мова має божественне походження, вона подарована людям як вище благо.
Щороку 19 лютого українці відзначають День Державного Герба. Саме цього дня 1992 року Верховна Рада затвердила своєю постановою Державний Герб незалежної України. Ним став золотий тризуб на синьому щиті– символ українців ще з часів визвольних змагань ХХ століття. Завідувачка бібліотеки-філії №9 с. Крихівці Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради 19 лютого 2025 року підготувала для користувачів бібліотеки перегляд відеоматеріалів “Від містичного символу до Державного Герба”. Присутні дізналися про запровадження Дня Державного Герба України, цікаві факти про герб та переглянули відео про версії походження і значення Тризуба. Малий Державний герб – один із символів України нарівні з Конституцією, Прапором та Гімном. Герб України затверджено Конституцію та охороняється на законодавчому рівні. Глузування чи наруга над ним карається. Його зображення розміщують на печатках органів державної влади та державного управління, грошових знаках, службових посвідченнях та бланках державних установ.
20 лютого виповнюється 120 років від дня народження Уласа Самчука! Улас Олексійович Самчук — постать, що вирізняється серед інших українських інтелектуалів своєю непохитною вірою в незалежність України, своєю письменницькою відвагою та внутрішньою свободою. Його життєвий шлях був складним і сповненим випробувань, однак у кожному кроці звучала глибока любов до рідної землі, її культури та людей. Народився Улас Самчук 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Рівненщині, у серці Волині, де кожна гора і кожен луг нібито розповідали свої старовинні легенди. З ранніх років він відчував себе частиною великої нації, і вже тоді розумів, що її доля в руках кожного з нас. Його батьки, зберігаючи традиції і звичаї, допомогли майбутньому письменникові пізнати глибину українського духу, що вразить його на все життя. Самчук вступив до літературного світу у період, коли Україна переживала важкі часи, зруйновані двома світовими війнами, політичними переслідуваннями, боротьбою за свободу. Але навіть у цих непростих умовах він знайшов сили стати голосом тих, хто не мав змоги висловити своє бачення майбутнього. Як журналіст, публіцист і редактор, він боровся за правду, намагаючись донести світові реалії української трагедії, її боротьбу за власну гідність та право на існування. Письменницька спадщина Самчука невід’ємно пов’язана з його глибокими роздумами про національну самобутність і історичну долю України. Однією з найвідоміших його праць стала трилогія «Ост», яка відображала події Першої світової війни та визвольної боротьби українців. Його літературні герої — це люди, для яких боротьба за свободу є не просто зовнішньою боротьбою, а внутрішнім покликом, заради якого варто жертвувати всім. Самчук не лише створював літературні твори, але й активно працював на політичному фронті. Як член уряду УНР у вигнанні, він активно пропагував ідеї незалежності України на світовій арені, прагнучи залучити міжнародну спільноту до підтримки українських прагнень. У його розумінні, незалежність була не лише політичним і соціальним актом, але й великою духовною перемогою народу. Після закінчення Другої світової війни і з огляду на важкі умови для українців, Самчук змушений був емігрувати в Канаду, де прожив до кінця своїх днів. Але навіть за тисячі кілометрів від рідної землі його душа залишалася з Україною. Улаштувавшись у Торонто, він продовжував працювати, писати та виховувати нові покоління українців у глибокій вірі в свою землю. Улас Самчук став символом непокірної волі та боротьби за незалежність, за вищі ідеали, що лежать в основі української нації. Його слова й сьогодні відлунюють у серцях, як заклик до боротьби за свободу, за правду, за гідність кожного українця. Справжній патріот, він залишив нам безцінну спадщину — глибоке розуміння нашої історії та духовних основ.
