20 лютого виповнюється 120 років від дня народження Уласа Самчука! Улас Олексійович Самчук — постать, що вирізняється серед інших українських інтелектуалів своєю непохитною вірою в незалежність України, своєю письменницькою відвагою та внутрішньою свободою. Його життєвий шлях був складним і сповненим випробувань, однак у кожному кроці звучала глибока любов до рідної землі, її культури та людей. Народився Улас Самчук 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Рівненщині, у серці Волині, де кожна гора і кожен луг нібито розповідали свої старовинні легенди. З ранніх років він відчував себе частиною великої нації, і вже тоді розумів, що її доля в руках кожного з нас. Його батьки, зберігаючи традиції і звичаї, допомогли майбутньому письменникові пізнати глибину українського духу, що вразить його на все життя. Самчук вступив до літературного світу у період, коли Україна переживала важкі часи, зруйновані двома світовими війнами, політичними переслідуваннями, боротьбою за свободу. Але навіть у цих непростих умовах він знайшов сили стати голосом тих, хто не мав змоги висловити своє бачення майбутнього. Як журналіст, публіцист і редактор, він боровся за правду, намагаючись донести світові реалії української трагедії, її боротьбу за власну гідність та право на існування. Письменницька спадщина Самчука невід’ємно пов’язана з його глибокими роздумами про національну самобутність і історичну долю України. Однією з найвідоміших його праць стала трилогія «Ост», яка відображала події Першої світової війни та визвольної боротьби українців. Його літературні герої — це люди, для яких боротьба за свободу є не просто зовнішньою боротьбою, а внутрішнім покликом, заради якого варто жертвувати всім. Самчук не лише створював літературні твори, але й активно працював на політичному фронті. Як член уряду УНР у вигнанні, він активно пропагував ідеї незалежності України на світовій арені, прагнучи залучити міжнародну спільноту до підтримки українських прагнень. У його розумінні, незалежність була не лише політичним і соціальним актом, але й великою духовною перемогою народу. Після закінчення Другої світової війни і з огляду на важкі умови для українців, Самчук змушений був емігрувати в Канаду, де прожив до кінця своїх днів. Але навіть за тисячі кілометрів від рідної землі його душа залишалася з Україною. Улаштувавшись у Торонто, він продовжував працювати, писати та виховувати нові покоління українців у глибокій вірі в свою землю. Улас Самчук став символом непокірної волі та боротьби за незалежність, за вищі ідеали, що лежать в основі української нації. Його слова й сьогодні відлунюють у серцях, як заклик до боротьби за свободу, за правду, за гідність кожного українця. Справжній патріот, він залишив нам безцінну спадщину — глибоке розуміння нашої історії та духовних основ.

20 лютого… Далекого 2014 року цей день став не лише точкою на карті часу, але й надовго закарбувався у серцях. Серцях тих, хто був там, на Майдані, хто відчував біль кожної втрати, хто бачив, як згоряє свобода під свинцевим дощем. Це день, коли небеса вкрилися чорними хмарами, а серце України, рване кров’ю на вулицях столиці, билося, але не здалося. Герої Небесної Сотні не загинули даремно. Їхні очі дивляться на нас із висоти, їхні голоси звучать у кожному заклику до правди. Вони загинули за те, щоб ми могли жити вільно, без оковів, без зламу духу. Вони віддали найцінніше, щоб ми мали шанс. Тихо лине вітер у тому світі, де вже немає болю, і лише пам’ять про них тримає нас на шляху. Можливо, вже й сонце не те, що було до того, і небо не таке, як було колись. Та пам’ять про Небесну Сотню — незгасима. Вона горить, як вогонь у серці, залишаючи після себе нестерпний біль і нескінченну гордість. Сьогодні ми стоїмо на порозі, де кожен крок — це крок до їхньої жертви, до того, заради чого вони віддали свої життя. І на цей день ми приносимо свою вдячність, ми згадуємо їх, ми молимося за них. І навіть коли знову піде дощ, на наших обличчях не буде забуття — лише тінь тих, хто залишився в наших серцях навічно.

Рідна мова завжди є тим ідентифікатором, який визначає національну сутність людини, є потужним державотворчим чинником. Українська мова пройшла і проходить цей складний шлях, і її стан і розвиток визначають вектори нашого подальшого демократичного та духовного поступу. 19 лютого 2025 року о 12 годині в читальному залі ЦБ ( вул. Пилипа Орлика, 5 ) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбувся захід:  мовознавча мозаїка «Духовний скарб нації» (До Міжнародного дня рідної мови). Захід був проведений у співпраці з Івано-Франківським територіальним центром соціального обслуговування та Центром культури та мистецтва Івано-Франківської міської територіальної громади (вул. Тараса Шевченка, 1 ). Модератор заходу – бібліотекар 1 категорії читального залу ЦБ, член Національної спілки письменників України Василь Загороднюк, розповів присутнім про причини започаткування дня рідної мови, її роль і значення в житті кожної людини і держави. У цьому контексті була подана інформація про походження мов, особливий акцент було приділено походженню української мови, її першим писемним пам’яткам, що засвідчують першовитоки рідного слова. В історичному аспекті розповідалося про те, яких утисків та заборон зазнала українська мова, попри всі негаразди вона вижила і розвивається, а це є ознакою її сили. Модератор наголошував і на тому, які проблеми постають у сучасних реаліях розвитку рідної мови та як вони вирішуються. При цьому наводив чисельні приклади з минулого, позиції класиків української літератури про рідну мову. Емоційним сплеском заходу був виступ представників Центру культури та мистецтва Івано-Франківської міської територіальної громади Чоловічого вокального квартету «Коло» , керівник заслужений артист України Мирослав Петрик. Виконали пісні «Отсе тая червона калина», «Ой зійшлися всі бурлаки», «Там за лісом, за лугом», українська народна пісня «Гей, соколи». Увазі присутніх було запропоновано відеоряд про українську мову за участі Ірини Фаріон. Бібліотекарі читального залу презентували користувачам бібліотеки однойменну тематичну виставку, на якій були представлені книги, підручники, монографії, науково-популярні видання про українську мову.