До Міжнародного дня миру 21 вересня бібліотека-філія №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради провела у міському парку теплий та світлий майстер-клас “Голуб – посланець миру”. Діти власноруч створювали паперових голубів – символ миру й надії.

Разом ми говорили про те, чому цей день такий важливий для всього світу: він нагадує, що мир починається з кожного з нас – із добрих слів, щирої усмішки, дружньої руки.

А ще необхідно вивчати історію, міжнародне право і, звичайно, добре затямити права людини та її громадянські обов’язки.  У ХХ столітті світовим символом миру голуб став завдяки відомому малюнку Пабло Пікассо. У 1949 році він створив плакат із білим голубом для Всесвітнього конгресу прихильників миру в Парижі. З того часу цей образ почали використовувати як міжнародний знак миру. Наші маленькі учасники поверталися додому з власними паперовими голубами та великим бажанням, щоб закінчилась війна, а на землі панували злагода і добро. 

   20 вересня бібліотекарі бібліотеки-філії №3 підготували для креативних читачів майстер-клас у бібліотеці «Коли ще звірі говорили», де навчали виготовляти паперових лисичку та зайчика. Учасники поринули у казковий світ Івана Франка, який у однойменній збірці «Коли ще звірі говорили» наділяє  тварин людськими рисами, щоб навчити дітлахів добру, взаємоповазі, любові до природи.

Разом ми створили своїх чарівних звіряток з паперу у техніці “Оригамі”, а під час роботи дізналися, про що розповідає Франків світ, де навіть лисиця та зайчик можуть навчити нас чогось важливого. Майстер-клас поєднав творчість і казку, допомагаючи дітям розвивати уяву та любов до української літератури.

Учасники не лише створювали паперових звірят, а й розмірковували над їхньою вдачею. Ну от, приміром, Лисиця. Яка вона?

Хитра та кмітлива, завжди вигадує, як обдурити інших.

Любить пригоди, але іноді її хитрощі обертаються проти неї.

Може бути веселою й смішною, бо часто потрапляє в кумедні ситуації.

Заєць: маленький і обережний, трохи боязкий, але дуже розумний.

Вміє виходити з небезпечних ситуацій і завдяки метикуватості та спритності часто перемагає фізично сильніших. Уособлює доброту, чесність і розсудливість.

Приходьте на наші майстер-класи, якщо любите творчість та книжки.

Відповідальні за проведення працівники бібліотеки-філії №3.

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.

Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)

Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.

Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті, у родині режисера, але обрала шлях художниці — сміливо, цілісно, з внутрішнім відчуттям свободи. Закінчивши Київський художній інститут, Горська швидко вирізнилася серед своїх сучасників: її роботи несли не лише естетичну силу, а й ідею, спрямовану до людини, до правди.

Разом із художниками шістдесятниками вона відкривала для українського мистецтва нові горизонти. У своїх вітражах, мозаїках, монументальних композиціях Алла Горська поєднувала експресію кольору з глибиною національної традиції, народного символізму. Це був пошук не декоративності, а справжньої духовної опори. Її роботи прикрашали школи, будинки культури, бібліотеки, але водночас несли в собі потужний меседж про гідність і красу українського народу.

Та Горська була не лише мисткинею — вона була людиною активної громадянської позиції. У 1960-х роках Алла долучається до дисидентського руху, підтримує репресованих, бере участь у створенні «Клубу творчої молоді», виступає на захист української мови та культури. Разом із Василем Симоненком, Лесем Танюком та іншими однодумцями вона шукає правду про розстріляних у Биківні, піднімаючи страшну завісу мовчання над злочинами тоталітаризму.

Горська і її соратники після цього відкриття звернулися до влади Києва з вимогою розслідувати вбивства 30-х років і дослідити могили Биківні. Після цього на Симоненка і Танюка напали й жорстоко побили, а за Горською встановило стеження КДБ.

Коли почалися переслідування шістдесятників, художниця організовувала збори коштів для сімей політв’язнів. Надсилала скарги, підписувала листи-протести до керівництва СРСР про незаконні арешти дисидентів. Систематично листувалася з ув’язненим Опанасом Заливахою, відвідувала його у в`язниці. У квітні 1966 подала клопотання на його захист.

Горську двічі виключали зі Спілки художників. Через це вона не могла знайти роботу. Її роботи забороняли і нищили.
28 листопада 1970 року мисткиню трагічно вбили — її смерть і досі сприймається як символічний акт помсти влади тим, хто не скорився.

Твори художниці знаходяться у Національному художньому музеї у Києві, Національному художньому музеї ім. Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва, Музеї шістдесятництва, одній з найбільших у світі колекцій нонконконформізму на теренах СРСР Нортона і Ненсі Додж Ратгерського університету, Музеї Берлінської стіни Чекпоінт Чарлі.

Алла Горська залишила не тільки мистецьку спадщину, але й приклад мужності.

Її творчість — це живе полотно свободи, яке й досі нагадує: мистецтво може бути зброєю,

а правда — світлом, навіть коли темрява здається непереможною.

  Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.

Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)

   Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.
12 вересня 1875 року на Київщині народився Олександр Кошиць – видатний український диригент, композитор і хоровий діяч, ім’я якого відоме далеко за межами України і завдяки якому світ почув справжню душу України.

Його батько був священником, тож з дитинства Олександра оточували церковний спів та музика. Здобувши освіту в Київській духовній академії та Музично-драматичній школі Миколи Лисенка, Кошиць поєднав глибокі знання з тонким відчуттям народної пісні. Його життя стало прикладом того, як мистецтво може прокладати шлях від серця до серця в різних куточках світу.

Найвідомішим етапом його діяльності стало керівництво Українською республіканською капелою, створеною за дорученням Симона Петлюри. З 1919 року колектив вирушив у світове турне, щоб донести красу української музики до Європи та Америки. Саме завдяки Кошицю світ почув “Щедрика” Миколи Леонтовича, який згодом перетворився на всесвітньо відомий “Carol of the Bells”. Критики в Лондоні, Парижі, Нью-Йорку називали виступи українського хору “музичним одкровенням”. Концерти капели проходили з незмінним шаленим успіхом в країнах Європи, США, Мексиці, Кубі, Бразилії, Канаді. Кошиць не просто диригував — він ніс із собою Україну, її пісенну традицію та
культуру.

Митець залишив по собі не лише спогади про яскраві гастролі, а й величезну кількість обробок українських народних пісень. Його творча спадщина стала важливим фундаментом для подальшого розвитку українського хорового мистецтва.
Кошиць також був справжнім “культурним послом” — навіть далеко від батьківщини він завжди наголошував, що представляє саме Україну. Його музика стала мостом між народами та залишила слід у серцях мільйонів.

Цьогоріч культурна спільнота відзначає 100-літній ювілей нашого краянина, видатного художника-шістдесятника, політв’язня Опанаса Заливахи. Саме тому ми, бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради 7 вересня 2025 року підготували і провели інформ-бюлетень “Бути українцем і знати  хто ти”. Ми зібрали цікаві факти про життєвий і мистецький шлях Опанас Заливахи, щоб наші читачі ближче познайомилися з особистістю талановитого живописця, справжнього патріота, борця за українську незалежність.

 Його історія — неймовірна та захоплива. Будучи етнічним українцем (він народився в селі Гусинка Куп’янського району на Харківщині), він усвідомив власне коріння лише дорослим; жив у країні з тоталітарним режимом, але створював повні символів, яскраві, бунтівні витвори; оселився на Прикарпатті, але товаришував з київською творчою інтелігенцією.

Він був близький з Іваном Світличним, дружив з В’ячеславом Чорноволом (який на той час жив і працював у Львові), співпрацював з художниками-шістдесятниками. Творчий колектив молодих, зухвалих, талановитих авторів працював над вітражем “Шевченко. Мати” до 150-річного ювілею поета для “червоного” корпусу Університету (цю історію розкривала виставка Алли Горської в Українському домі “Боривітер”) Встигли зробити тільки центральну частину (зараз зображення вітражу зустрічає гостей при вході в Музей шістдесятництва).