Громадяни України мають рівні конституційні права та свободи, і є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. 

Право, закони супроводжують людину все її життя. З ними ми зустрічаємося дуже часто. Помилковою є думка, ніби сфера застосування права обмежується покаранням осіб, які вчинили різні правопорушення. Щоб уміло та правильно користуватися своїми правами і добре виконувати свої обов’язки, не порушуючи прав і законних інтересів інших, треба знати закони. Саме тому, працівники бібліотеки-філії №2 (вул. Карпатська,14) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради підготували і провели прес-калейдоскоп: “Проти злочинності – силами закону”.

“Життя – це боротьба,
а боротьба – це справжнє життя”
Олена Теліга

21 липня 2021 року минає 115 років від дня народження Олени Теліги, української поетеси, громадської та політичної діячки. Її коротке життя було схоже на спалах: “шалена любов до життя і шалена погорда до смерті.

Чи може бути більш прекрасне і глибоке з’єднання”. Вона увійшла у життя “як в безжурний танок”, а вийшла з нього як мужній воїн.

Саме цій талановитій поетесі та українській патріотці й був присвячений захід, який провела бібліотека-філія №13 (с.Хриплин, вул.Берегова, 4в) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради.

Життєва дорога Олени Теліги – це Росія, де вона народилася, Україна, де відігралась її головна життєва битва, це також еміграція до Польщі й Чехословаччини, де жила найдовше і писала вірші.  

В Празі Олена навчалась в Українському педагогічному інституті ім.Драгоманова. Студентський період надзвичайно цікавий, сповнений різноманітних знайомств і зустрічей. Тут поступово, з допомогою друзів, почало кристалізуватися її українське “я”. На одній із вечірок Олена знайомиться  з Михайлом Телігою, високим, вродливим юнаком, який походив з Кубані й був старшиною в армії УНР. Їхнє знайомство переросло в кохання й незабаром вони одружилися.

Навчаючись у Празі, Олена Теліга розпочинає свою літературну діяльність. Її вірші з’являються на сторінках літературних часописів. Згодом, після знайомства з поетом Олегом Ольжичем, у 1939 році вона вступає до лав Організації Українських Націоналістів. Працює в її культурній референтурі, готує тексти листівок, відозв, летючок, які відправляли в Україну.

Після початку радянсько-німецької війни у 1941 році Олена разом з Уласом Самчуком повертається до Києва. Тут поетеса одразу поринає в культурне життя, організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією “Українського слова”, видає тижневик літератури й мистецтва “Літаври”. Така діяльність українських патріотів не могла бути не поміченою гестапівцями. На неї, як на українську патріотку, полювало гестапо. Почалися арешти, Олена знала, що ризикує, але тікати з Києва відмовилася. Вона пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту 9 лютого він назвався письменником, щоб бути разом з дружиною. І пішов в останню путь з дружиною. Подружні стосунки Олени та Михайла витримали перевірку і життям і смертю…

Свій останній притулок вони знайшли в Бабиному Яру. Про них можна з упевненістю сказати: вірні в житті, вірні у смерті.

Олена Теліга залишила по собі декілька збірок поезій і великий слід в українській історії.

Відповідальна за захід Бабій О.С.