Кожна людина, повертаючись думками у далеке дитинство, щонайменше згадує казки, які їй читала або розповідала матуся. Ті найперші казки, які вчили творити добро і мужньо протистояти злу, які возвеличували все краще в людині та захоплювали подіями. Перші дитячі мрії і фантазії завжди пов’язуються з казкою, адже казка- це не просто чиясь вигадка, це духовна спадщина багатьох поколінь. За кожною казкою стоїть її творець- народ з його радощами і болями, клопотами й сподіваннями. Найменші читачі потрапили в чарівний світ казки, зустрілися з улюбленими та відомими казковими героями.

21.07.2020 р.  в бібліотеці-філії №1 (вул. Вовчинецька, 206) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради проведено літературні жмурки «Скільки народів – стільки мудрості й казок».

Народні казки були і залишаються чарівними провідниками доброти й милосердя, віри і працелюбства, мудрості та совісті, вони безсмертні, бо в них живе і не вмирає сам народ.

Сміх, ігри та добрий настрій панував на заході. Діти зрозуміли, що саме книга несе мудре, розумне і добре слово.

Відповідальна за проведення заходу Воробчак М.Д. 

У міському парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка,19.07.2020 року, на літній естраді відбувся концерт мистецьких колективів с. Вовчинець в рамках проведення фестивалю “Мелодії парку”.

Працівники бібліотеки-філії №1 (вул. Вовчинецька, 206) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради представили книжкову виставку “Декларація: одвічне прагнення до Незалежності”, присвячену 30-ій річниці Декларації про державний суверенітет України.

Суверенітет – є найважливішою та унікальною особливістю держави, означає верховенство волі держави, виражене законами в межах власних кордонів, і незалежністю від усього зовнішнього контролю та втручання.

Відповідальна за проведення заходу Воробчак М.Д.

Літо-це саме та пора, коли варто дітям набиратись нових вражень, активно відпочивати та пізнавати світ. Поєднати це все часом буває непросто. 

17.07.2020 р. бібліотека-філії №12 (с. Микитинці, вул. Грицишина, 10) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради на один перетворилась у книжкове інтелект кафе. Назва імпровізованого закладу була -“Літнє меню для книголюбів”.

Захід відбувся в рамках проєкту “Літо+”. З дотриманням карантинних умов, та зі згоди батьків діти мали змогу на свіжому повітрі продегустувати  різноманітні фірмові літературні страви. Меню закладу: «Вінегрет з загадок», «Казковий борщ», «Рагу з пригод», «Віршований пудинг», «Фреш з улюблених журналів», задовільнило найвибагливіші смаки. Діти з задоволенням взяли участь в тематичних літературних вікторинах та конкурсах. Дуже сподобалася читачам виставка, вони зацікавлено вивчали «меню» і «замовляли» книги.

На при кінці заходу всі долучились до флешмобу в підтримку рідної мови!

Бо саме діти наше майбутнє! Тож плекаймо і захищаймо рідну мову. Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ.

Відповідальна за захід – Вовк О.

«Найстрашніше — проґавити прекрасне!»

С. Параджанов

«Параджанов — рідкісний людський тип, який належить не лише Україні, не лише вірменському чи грузинському кінематографу. Це людина, яка належить світу, світовій культурі… Скільки б і як би ми не жили — ніколи нам не забути цю дивовижну, цю яскраву квітку, яка була серед нас, яка дуже багато залишила для нашого життя, для мистецтва».
І. Драч

Згадуючи цю велику, творчу особистість 17 липня до дня смерті великого кінорежисера Сергія Параджанова у бібліотеці-філії №11 (с. Угорники) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради присвячено п’ять хвилин з мистецтвом «Він жив кіно».

Він був митцем. Тим, справжнім, безумним, творчим генієм кіно. Сергій Йосипович народився у Грузії, в сім’ї антиквара. І був третьою дитиною. З самого дитинства любив природу і малювання. І хоча Сергій Йосипович у школу закінчив не з відзнакою, проте саме він започаткував в українському образотворчому мистецтві жанр колажу, який створював на засадах концептуалізму. А також став одним із представників хвилі «українського поетичного кіно».

Саме з Україною пов’язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. А міжнародне визнання принесе йому екранізація повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Журнал «Екран» (Польща), 1966 рік писав: «Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал в рамках якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи». Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр. Це справді було щось не звичайне. Як пізніше згадує у своєму інтерв’ю Лариса Кадочникова, виконавиця ролі Марічки у фільмі «Тіні забутих предків»: «Приїзд кіногрупи був неймовірною подією відразу для декількох сіл. Основні зйомки проходили в Верховині та Криворівні. До них приїхав божевільний геній Параджанов створювати кіно, жартував, балагурив, з будь-якої події творив театральне дійство, в якому брали участь всі присутні. Параджанов зняв хату, і вона стала центром культурного життя в селі. Туди всі збиралися після зйомок, місцеві жителі приходили, приносили всякі страви – неймовірного смаку мамалига з кукурудзяної крупи (я ні до, ні після смачніше не їла), голубці з пряними травами, а не з м’ясом … Щовечора співали пісні. І так цілий рік кожен день у нас був театр, театр і театр.». На час знімального процесу режисеру запропонували поселитися в готелі. Однак такий варіант Сергій Йосипович відхилив. Натомість він поселився серед гуцулів. Вивчав їхні звичаї і побут. Місцеві жителі дарували Параджанову вишиванки, ікони, та частували банушем. А він їм віддячував Київськими тортами та вчив готувати голубці із виноградного листя. Одного разу кілька днів режисер жив по сусідству зі знаменитою бабцею. Ніхто не знав, скільки їй років, казали, що більше сотні. Параджанов познайомився з нею та подарував французькі парфуми, а вона розповіла, як ходила з Іваном Франком збирати гриби. Для зйомок фільму режисер вирішив пофарбувати скелясті гори в Карпатах в синій колір. На його думку, такий пейзаж був дуже ефектним. Закінчивши роботу, знімальна група поїхала, а скелі ще довго залишалися синіми.