Не за горами високими, не за морями глибокими, не за пісками сипучими, а в найкращому прикарпатському місті, в чарівному будиночку – бібліотеці для дітей, рівними рядочками на книжкових полицях живуть книжки. 

Серед цього книжкового розмаїття найменших діток чекають казки та казкові герої. Сьогодні працівники Центральної  бібліотеки для дітей (вул. Бандери, 8) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради підготували  для дітей та батьків чудову гру-вікторину “Казкові освідчення улюбленим героям”. Кожен, хто братиме участь у захоплюючій грі-вікторині зможе не тільки пригадати улюблених героїв казок, а й перевірити власну спостережливість та уважність.

Тут можна погратись у гру “Казковий лабіринт” та вікторину “Хто! Хто! Хто…”

https://quizizz.com/admin/quiz/5f5b5d2875e883001b4c73d6

https://quizizz.com/admin/quiz/5f5b640f0036f2001db8f603

6 вересня 2020 року, протягом дня,  на абонементі ЦБ (вул. Короля Данила,16) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбулася онлайн виставка “Ця  Богом послана Голгофа”: Василь Стус в листах, щоденнику, віршах”, приурочена тридцять п’ятим роковинам з дня смерті визначного українського поета, десидента і правозахисника – Василя Стуса.

Василь Стус народився в селі Рахнівка на Вінниччині. Дитинство і юність минали в Донецьку. При цьому, дитинство припало на роки війни. На час її закінчення хлопчикові було лише сім років. Навчався в середній школі. Закінчивши її зі срібною медаллю, В.Стус продовжив навчання на історико-філологічному факультеті колишнього Сталінського педагогічного інституту, з-поміж ровесників виділявся наполегливістю в навчанні та ерудицією. Про своїх викладачів літератури, мови завжди згадував із пієтетом — як про духовних наставників. Після закінчення історико-філологічного факультету поет учителював, служив в армії. У 1963 році вступив до аспірантури Інституту літератури імені Тараса Шевченка в Києві. Працював над дисертацією. Перекладав Гете й Лорку, писав критичні статті Під час прем’єри фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” у 1965 році, у кінотеатрі “Україна”, взяв участь в акції протесту. Василь Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників засудити арешти української інтелігенції. «Василь піднявся…крикнув, що всі, хто протестує проти арештів, встаньте. Кілька спочатку людей піднялися, потім більше, потім більше. Але не всі…», – так згадує той день Іван Дзюба. За цей вчинок Стуса виключили з аспірантури. Після чого поетові довелося працювати на різних роботах чорноробом.

У травні 1980 року його знову заарештували, як особливо небезпечного рецидивіста і засудили на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Табірні наглядачі знищили збірку з 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. “То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, – писав про нього Євген Сверстюк. Тому значення Василя Стуса більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він був і залишається “голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності”.

Стус помер у концтаборі в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в холодному карцері 36-ї зони на Уралі. 17 листопада 1989 року прах Василя Стуса з великими труднощами і багатьма перешкодами було перевезено до Києва і перепоховано на Байковому кладовищі.

Виставка книг була представлена для широкого кола онлайн користувачів.

Відповідальна: бібліотекар Зіняк М. В.

Нехай Дніпра уроча течія

бодай у сні у маячні струмує,

і я гукну. І край мене почує.

Верни до мене, пам’яте моя…

Василь Стус

Василь Стус – поет, людина, правозахисник. Як особистість В. Стус свідомо обрав свій життєвий шлях, упевнено торував його без нарікань і гніву. Він жив, творив і загинув, щоб український народ мав те, на що заслуговує — Свободу, Незалежність, Право на рідну мову, Історичну пам’ять, Самобутню культуру. Як письменник і громадянин він належить до духовних лідерів Нації, актуальність яких із плином часу не зменшується, а набуває все більшої ваги, бо сьогодні він єднає два віддалені регіони — Поділля й Донеччину, ніби стверджуючи своєю долею ідею соборності України. Василь Стус — людина рідкісної моральної чистоти, чуйний син, надійний чоловік, дбайливий батько.

Народився 6 січня 1938 р. в хліборобській родині в с. Рахнівці на Вінниччині. Після закінчення школи навчався в Донецькому педінституті. Далі вчителював, служив в армії, працював в газеті. У 1959 р. у «Літературній газеті» з’явилися перші вірші поета. З 1961 р. викладає українську мову та літературу в 23-й Горлівській школі. У 1963 р. вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Шевченка в Києві. Бере участь у роботі Клубу творчої молоді. За участь у протесті на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» виключили з аспірантури. Відтоді не надрукували жодного рядка. У 1965 р. одружився з Валентиною Попелюх, та народився син Дмитро. У 1970 р. на похороні Алли Горської звинуватив владу у її вбивстві. У Брюсселі виходить його перша книжка «Зимові дерева». У 1972 р. разом з іншими укр. поетам  його було заарештовано й засуджено. Приводом до першого арешту Василя Стуса була збірка його поезій «Зимові дерева», видана в Брюсселі, і стаття про трагедію Павла Тичини «Феномен доби» як символ трагедії української культури 1930-х років. Справжньою причиною загального погрому 1972 р. було постійне намагання влади винищувати найменші паростки незалежної думки в національній культурі України. Арештовували фактично незалежних діячів літератури і мистецтва, свідому частину української інтелігенції.