27 вересня, в день, коли відзначається всесвітній день туризму у бібліотеці-філії №11(с. Угорники) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради відбулася віртуальна мандрівка «Туристичними місцями України».
Україна багата своєю природою і культурною спадщиною. По всій її території можна знайти і культові споруди і середньовічні замки ІХ-ХІІІ ст. Так, у Львівській обл. знаходиться один із найдавніших замків – Олеський замок. Але не він єдиний, хто може зацікавити справжнього шукача. Іншими, не менш захопливими будуть моменти подорожі по Ужгородському, Кам’янець-Подільському чи Межибізькому замках. Ці споруди справді вражають і захоплюють своєю архітектурою й історією. Взагалі, на території нашої країни існує понад 5000 замків.
Але не замками єдиними може звабити туриста Україна. Ну а куди ще поїхати аби побачити справжню казку як не в Карпати. Там, кожен зможе насолодитися спокоєм, свіжим повітрям і помилуватися краєвидами матінки-природи. Також в нас є і своє «мертве море». Це Лемурійське озеро, що розташоване поблизу Херсона. Цікаво те, що тут на 5 процентів більше солі ніж у Мертвому морі.
А якщо ви ще й романтик, то вам точно на Волинь. Там, у Клевані розташований таємничий тунель кохання.
Не можна не згадати тут і про Манявський водоспад, біля підніжжя якого розташоване невелике джерельце.
Тож, подорожуйте, вивчайте різні місця нашої України, відкриваючи все нову й нову її красу.
«Параджанов — рідкісний людський тип, який належить не лише Україні, не лише вірменському чи грузинському кінематографу. Це людина, яка належить світу, світовій культурі… Скільки б і як би ми не жили — ніколи нам не забути цю дивовижну, цю яскраву квітку, яка була серед нас, яка дуже багато залишила для нашого життя, для мистецтва». І. Драч
Згадуючи цю велику, творчу особистість 17 липня до дня смерті великого кінорежисера Сергія Параджанова у бібліотеці-філії №11 (с. Угорники) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради присвячено п’ять хвилин з мистецтвом «Він жив кіно».
Він був митцем. Тим, справжнім, безумним, творчим генієм кіно. Сергій Йосипович народився у Грузії, в сім’ї антиквара. І був третьою дитиною. З самого дитинства любив природу і малювання. І хоча Сергій Йосипович у школу закінчив не з відзнакою, проте саме він започаткував в українському образотворчому мистецтві жанр колажу, який створював на засадах концептуалізму. А також став одним із представників хвилі «українського поетичного кіно».
Саме з Україною пов’язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. А міжнародне визнання принесе йому екранізація повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Журнал «Екран» (Польща), 1966 рік писав: «Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал в рамках якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи». Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр. Це справді було щось не звичайне. Як пізніше згадує у своєму інтерв’ю Лариса Кадочникова, виконавиця ролі Марічки у фільмі «Тіні забутих предків»: «Приїзд кіногрупи був неймовірною подією відразу для декількох сіл. Основні зйомки проходили в Верховині та Криворівні. До них приїхав божевільний геній Параджанов створювати кіно, жартував, балагурив, з будь-якої події творив театральне дійство, в якому брали участь всі присутні. Параджанов зняв хату, і вона стала центром культурного життя в селі. Туди всі збиралися після зйомок, місцеві жителі приходили, приносили всякі страви – неймовірного смаку мамалига з кукурудзяної крупи (я ні до, ні після смачніше не їла), голубці з пряними травами, а не з м’ясом … Щовечора співали пісні. І так цілий рік кожен день у нас був театр, театр і театр.». На час знімального процесу режисеру запропонували поселитися в готелі. Однак такий варіант Сергій Йосипович відхилив. Натомість він поселився серед гуцулів. Вивчав їхні звичаї і побут. Місцеві жителі дарували Параджанову вишиванки, ікони, та частували банушем. А він їм віддячував Київськими тортами та вчив готувати голубці із виноградного листя. Одного разу кілька днів режисер жив по сусідству зі знаменитою бабцею. Ніхто не знав, скільки їй років, казали, що більше сотні. Параджанов познайомився з нею та подарував французькі парфуми, а вона розповіла, як ходила з Іваном Франком збирати гриби. Для зйомок фільму режисер вирішив пофарбувати скелясті гори в Карпатах в синій колір. На його думку, такий пейзаж був дуже ефектним. Закінчивши роботу, знімальна група поїхала, а скелі ще довго залишалися синіми.
І ось уже проминула половина літа. Цієї прекрасної, теплої пори року, на котру так всі чекають. Але разом із тим це означає, що і пролетіла половина літніх вакацій для школярів. Проте, кожен сумлінний і чемний учень знає, що не можна намарно гаяти час просиджуючи лише за екраном комп’ютера чи просто гуляючи цілими днями. І тому свій вільний час присвячує читанню книг. Адже, книга є для кожного і другом і порадником. А ще завдяки читанню молода особа тренує свій мозок і отримує більший як багаж знань так і запас слів.
9 липня 2020 р. в бібліотеці-філії №11 (с. Угорники) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради була оформлена виставка книг «Що нового я читаю літом», метою котрої було пригадування прочитаного кожним юним читачем.
І навіть нинішня ситуація не повинна нас віддаляти від книги, цього древнього джерела знань.
Всі ми будучи дітьми любили фантазувати, щось придумувати, уявляти. Так чи інакше але майже кожен бачив себе на місці якогось головного героя кінофільму чи цікавого оповідання. І ясна річ, що це був головний позитивний герой. Чому? Можливо тому, що десь підсвідомо ми розуміємо як має бути і як правильно треба поступати. Це породжувало цілі суперечки на вулиці, в дворі про те, хто сьогодні з цілої компанії може відчути себе так бажаним кумиром. Іноді навіть довелося будувати цілу чергу хто коли може побути ним.
І звісно, що найкращою порою для цього всього було літо. Це ж час відпочинку і активних пригод. Але так само не слід забувати, що книги не мають канікул.
16 червня 2020 р. у бібліотеці-філії №11 (с .Угорники) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради була організована виставка «Знайди себе у книзі», метою якої було вкотре пригадати усім дітям, що на них чекають захоплюючі пригоди разом із книгою, котра відкриває нові горизонти і вхід в країну пригод.
Спробуймо знайти свого улюбленого героя. Того, котрий буде нашим виховником в доброму.
Літо. Це щаслива і тепла пора, коли хочеться вирватися із бетонних мурів, в котрі нас загнали холод і зима, і податися кудись на природу. Хочеться піти в похід, поплавати на озері чи річці. Але варто не забути, що разом із приходом тепла оживає і вся природа. Зі своїх зимових «Домівок» виходять різні звірята, котрі мають свою територію і своє бачення на людське втручання в їхній спокій. Тому варто дотримуватися загальних правил, щоб не наробити шкоди довкіллю і не потрапити в біду самому.
Тому перед тим, як планувати подорож в лоно матінки-природи варто згадати бодай кілька важливих правил:
не можна пити сиру знайдену воду;
бути обережним із знайденими ягодами чи грибами;
не можна довгий час перебувати на сонці без одягу і головного убору.
Варто пам’ятати, іду додому слід погасити багаття або засипати піском Не залишати після себе сміття!
10 червня 2020 року у бібліотеці-філії № 11 (с.Угорники) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради розгорнута виставка «Вирушаючи в похід», поради юного натураліста, метою якої є нагадати кожному особливості природи. А також застерегти від різних поганих моментів під час перебування на лоні природи.
Природа наш друг. Але мит також повинні відповідально ставитися до навколишнього середовища. Не будьмо халатними і не засмічуймо свій власний дім.
